25 січня виповнюється 400 років від дня народження Марусі Чурай,
полтавської поетеси і співачки епохи гетьмана Богдана Хмельницького.
Маруся Чурай − легендарна українська народна співачка та поетка часів
Хмельниччини, яка, ймовірно, жила в Полтаві. Народилася в сім’ї козацького
сотника Гордія. Після смерті батька, який у 1648 році був спалений як бунтівник
у Варшаві на багатті, залишилася жити з матір’ю в Полтаві. В юності дівчина
мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іскра Іван Якович, але
своє серце вона віддала Грицю Бобренку, сину хорунжого Полтавського полку, з
яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць
вирушив на війну. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте, коли Гриць повернувся
до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу − Ганнусю із
заможної полтавської родини. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти
себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але яке ненароком
випив Гриць.
Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було
амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де
зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні».
Подальша доля піснярки тлумачиться по-різному. За однією версією, після
помилування Маруся сильно страждала, ходила на прощу до Києва, а повернувшись
додому, рано померла від надмірних переживань і сухот. За іншою версією, Маруся
пішла з дому назавжди й померла у каятті в якомусь монастирі в росії. За
народними переказами Маруся Чурай була страчена у 1648 році.
Марусі Чурай приписують авторство близько 20 пісень. Серед них найвідоміші:
«Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Засвистали козаченьки», «Віють вітри,
віють буйні...», «Сидить голуб на березі», «Зелененький барвіночку», «Нагороді
верба рясна», «Котилися вози з гори» та ін. Ці пісні досі живуть й користуються
великою любов’ю і популярністю.
Марусі присвячено чимало літературних творів: балада Левка Боровиковського
"Чарівниця", драма Михайла Старицького "Ой, не ходи, Грицю, та й
на вечорниці", драматична поема Любов Забашти "Дівчина з
легенди", драма Володимира Самійленка "Маруся Чураївна", повість
Ольги Кобилянської "В неділю рано зілля копала, а найвідомішим з них став
історичний роман у віршах "Маруся Чурай" Ліни Костенко.